Отець Андрій Зелінський про присутність капелана на фронті: «Священник стає “храмом” і свідком надії для воїнів»

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Отець Андрій Зелінський про присутність капелана на фронті: «Священник стає “храмом” і свідком надії для воїнів»

          Отець Андрій Зелінський служить у військовому капеланстві вже понад 15 років, а 2014 року став офіційно першим капеланом у зоні АТО. Разом із військовими священник пройшов крізь гарячі бої на лініях фронту – на Донбасі, під Донецьким аеропортом, служив морпіхам в Маріуполі, які сьогодні боронять місто. Однак тепер отець Андрій виконує місію пошуку нових покликань до капеланського служіння. Ми поспілкувалися про присутність священника на бойовому фронті, про виховання нових поколінь капеланства, як духовність змінює військових і за яких умов завершиться ця війна.

          – Який вигляд має капеланське служіння священника сьогодні? Адже за новим законом капелан стає військовослужбовцем…

          – Якщо раніше капелан добровільно зголошувався допомагати військовим в умовах бойових дій, то сьогодні він має пройти  професійну підготовку у службі з військовими на фронті. Військовий капелан – це військовослужбовець на посадах офіцерського складу. Він не долучається до нарядів та урочистих маршів, але має опанувати військову культуру. Військове капеланство є професією, яке вже офіційно існує в Україні. Капелан все ж залишається людиною Церкви, хоча служить на фронті з військовими. Тому  має бути компетентним у спілкуванні з різними людьми.

          – Чому так важливо, щоб священник був на фронті з військовими?

          – Військовий капелан має задовольнити духовно-релігійні потреби військових, але за тим забезпечити  душпастирське служіння в умовах війни, яка по той бік звичного життя. Адже на війні людина стає дезорієнтованою. Тоді необхідно, щоб був хтось, хто може щоразу нагадувати про нашу людяність, про покликання, зокрема військового як захисника своєї країни. Капелан стає опорою для військових і допомагає не втратити з поля зору найважливішого нашого покликання – бути людиною.

          – Яким є служіння капелана з військовими на лінії фронту?

          – Військовий капелан – священнослужитель, який завжди має бути поруч. Духовне мистецтво капеланства розвивається у декількох вимірах. Перше – бути добрим співрозмовником. Людина, яка переживає і проходить через жахіття війни, біль втрати і розлуки, перебуває в неабиякому стресі. Допомогти зможе спілкування з довіреною людиною, яка вислухає і зорієнтує життєву енергію в правильному напрямку.

          Друге – вміти інтерпретувати життєві події словами Святого Письма. Боротьба за народ, країну вимагають готовності, злагодженості та мотивації. Відтак капелан має бути свідком надії, показати, що справа військового не марна. Слід нагадувати, що треба залишатися людиною, навіть коли на війні береш в руки зброю. Події в Україні демонструють, що існують нецивілізовані армії, як-от війська рф, де військові вдаються до злочинів проти людяності, стають заручниками політичних амбіцій, інструментом загарбницької політики, порушуючи права, свободи та гідність людини. Люди, позбавлені гуманності, стають найстрашнішою зброєю.   

          Третє – капелан має забезпечити середовище для молитви, зважаючи на умови та можливості передової. В умовах небезпеки священник має стати тим «храмом», де людина може помолитися. Коли в стресовій ситуації важко зібрати думки про духовні практики, то капелан лише своєю постаттю запрошує військових до молитви.

          Четверте – уділення Святих Таїнств. Звісно, в бойових умовах люди переосмислюють життєві пріоритети, інколи пізнають Бога, а тому бажають хреститися. Святі Таїнства, передусім Сповідь та Причастя, також навчають нас жертовної любові, яка свідчить, що перемога є неминучою. Адже Христос пережив біль, страждання і розп’яття на хресті, бо любив. Саме ця любов запалила світлий ранок воскресіння. Бо саме любов до близьких, своєї землі, країни, свободи наближає до перемоги. І навіть після темряви настає світанок.

          – Однак серед військових в підрозділі хтось може поділяти інше віровизнання або не вірити в Бога взагалі. Як же бойовий фронт впливає на віру людини?

          – Існує думка, що на війні немає атеїстів. Але скажу, що це неправда. Ми живемо в сучасному світі, де люди сповідують різні світогляди і мають індивідуальне бачення на світ. Так, на передовій є атеїсти, я їх зустрічав. Але на фронті точно немає людей, які  через війну не переосмислили своє життя, побачивши смерть на власні очі. Але релігія – це не психологічний механізм подолання страху в умовах бойових дій. Це пошук істини, ціннісних орієнтирів та внутрішнього преображення. Коли людина проходить війну, вона стає зрілою. Тому капелану треба скоординувати людину на правильний шлях, щоб вона не повернулася з поля бою зламаною, а здатною творити майбутнє.

          – Якщо військовий капелан є військовослужбовцем, чи може брати в руки зброю?

          – Капелан не використовує зброї, адже він некомбатант, тобто не має права брати безпосередню участь у бойових діях. Якщо виникає загроза життю, то доводиться захищатися будь-яким способом. За капеланом закріплений військовослужбовець, який може захистити його в умовах небезпеки.

          – Як бути капелану, якому під час сповіді зізнаються у воєнному злочині чи в державній зраді?

          – Таємниця Сповіді гарантує нерозголошення будь-якої інформації, у ній отриманої. Ні словом, ні жестом не можна видати т що було промовлено під час сповіді. Однак прощення за гріхи можна отримати у випадку, якщо людина щиро шкодує про скоєне і обіцяє змінити поведінку. Попри те, священник не розголошує розмови під час сповіді. Інша річ, якщо священник дізнався про скоєне за межами сповіді.

          – Ви пройшли багато гарячих точок разом з військовими. Що вам вдалося пережити?

          – За час перебування на війні я бачив чимало. Пережив втрати друзів, побратимів, багатьох довелося хоронити. Періодично відчував виснаження від побаченого. Про капеланів теж потрібно турбуватися. Необхідно створити умови для священників, щоб вони відчули покликання до такого служіння. Сьогодні Церква піклується про військових капеланів та організовує зустрічі для відновлення духовної складової священників. Ми переживаємо вже восьмий рік війни росії проти України і останні два місяці повномасштабного вторгнення. Ця війна може тривати ще довго, а нам не уникнути сусідства з агресором. Потрібно бути готовим до різних фронтів. Наше завдання – турбота про духовний вимір і людяність  на  військовій службі.

          – Пам’ятаєте ситуації, коли вашому життю загрожувала небезпека?     

          – За три роки в окопах було щонайменше п’ять випадків, коли мене вже могло не бути живим. Коли йдуть тривалі обстріли, ти шукаєш, за що б ухопитися. Так спрацьовує механізм самозахисту, коли відчуваєш свою вразливість і незахищеність. Але треба залишатися свідомим і відданим представником Церкви навіть в умовах війни. Хоча нашого противника – росію – ніщо не зупиняє.

          – Як можливо закінчити війну і наскільки реально завершити перемир’ям?

          – Сьогоднішня війна – одна з найбільш абсурдних воєн сучасності. Вона спровокована росією без жодних реальних причин. І найбільше тривожить не позиція російської влади, а звичайних людей, які підтримують війну. Суспільство рф необхідно лікувати, адже російська пропаганда діє задля провокування ненависті до України шляхом брехні. Важливо знати, мир – не просто баланс інтересів та компроміс, тут неможливо заплющити очі на реальність. У системі влади та суспільства росії просто необхідні зміни. Це трапиться, коли ЗСУ і світове товариство створять такі умови, у яких росія буде змушена змінити своє ставлення. росія має визнати право на існування України як суверенної держави з вільним українським народом. Війни завершуються лише досягненням справедливості. Інакше можуть тривати у прихованій формі. Якщо країна-агресор не готова до таких умов,  то війна може ще дуже довго тривати.

          Отець Андрій Зелінський – військовий капелан, політолог, автор, радник Глави УГКЦ, заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, викладач УКУ.

          Наталя Стареправо,
          студентка Школи журналістики та комунікацій УКУ

          Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]